Метод розподілу прибутку (Profit Split Method, PSM) застосовується для оцінки відповідності принципу «витягнутої руки» у випадках, коли контрольовані операції є тісно взаємопов’язаними, а сторони спільно створюють економічну цінність. Метод ґрунтується на розподілі сукупного прибутку, отриманого в межах контрольованих операцій, між учасниками відповідно до їхнього внеску у створення цього прибутку.
На відміну від методів, орієнтованих на окремі ціни або показники рентабельності однієї сторони, PSM розглядає операції як єдиний економічний процес.
Принцип застосування методу PSM
Метод розподілу прибутку застосовується шляхом:
- визначення сукупного прибутку, отриманого від контрольованих операцій або взаємопов’язаного комплексу операцій;
- аналізу функцій, активів і ризиків кожної зі сторін;
- встановлення критеріїв розподілу прибутку між учасниками;
- розподілу сукупного прибутку відповідно до економічного внеску сторін.
Ключовим елементом застосування методу є оцінка того, який внесок кожна сторона зробила у створення спільного результату.
Сфера застосування методу
Метод PSM найчастіше використовується у випадках:
- спільної розробки або використання нематеріальних активів;
- інтегрованих бізнес-моделей, де функції сторін тісно переплетені;
- складних транзакцій, для яких неможливо виокремити надійні зіставні операції;
- глобальних ланцюгів створення вартості з високим рівнем взаємозалежності учасників.
Метод є найбільш ефективним у ситуаціях, коли кожна зі сторін робить суттєвий і унікальний внесок у створення прибутку.
Переваги та обмеження методу
Перевагою методу розподілу прибутку є його здатність відображати реальну економічну взаємодію сторін у складних бізнес-моделях і враховувати роль нематеріальних активів.
Водночас застосування PSM є методологічно складним і потребує детального аналізу внеску кожної сторони. Суб’єктивність у виборі критеріїв розподілу прибутку та обмежена доступність даних можуть ускладнювати практичне використання методу.
Роль методу PSM у системі ТЦУ
Метод розподілу прибутку дозволяє оцінити ринковість результатів контрольованих операцій у ситуаціях, коли традиційні методи є недостатньо ефективними. Він забезпечує узгодження розподілу прибутку між сторонами з їхнім фактичним економічним внеском і структурою створення доданої вартості.
